ТЕМПОРАЛЬНІ МІФОЛОГЕМИ В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ ГАЛИНИ ПАГУТЯК

Abstract

У статті аналізується темпоральний вимір міфопоетики Г. Пагутяк. Увага зосереджена на функціонуванні наскрізних образів і мотивів з іманентною темпоральністю, а також на інтерпретації міфологем, у яких темпоральний семантичний компонент є периферійним. Художнє протистояння часової лінійності та циклічності у доробку письменниці розглядається як одна з атрибутивних ознак творів неоміфологічної формації. З’ясовується специфіка трансформації образу годинника, зокрема, акцентується його готична маркованість у прозі авторки. Простежується кореляція цього образу з перехідним ритуалом, пов’язаним зі смертю. Розглядається темпоральний аспект міфологеми дзеркала. Характеризується особливість категорії часу в оніричному інтертексті. Увага також фокусується на просторово-часовій символіці образу Алефа, ремінісцентно пов’язаного з однойменним оповіданням Х. Борхеса. Аналізується семантика образу призахідного сонця, що в міфологічній площині співвідноситься з категорією вічності. Мотив вічного повернення розглядається як художня проекція моделі циклічного часу. У статті висновується, що темпоральний аспект неоміфу Г. Пагутяк передусім візуалізується в готично маркованих образах годинника, дзеркала та призахідного сонця. В статье анализируется темпоральное измерение мифопоэтики Г. Пагутяк. Внимание сосредоточено на функционировании сквозных образов и мотивов с имманентной темпоральностью, а также на интерпретации мифологем, в которых темпоральный семантический компонент является периферийным. Художественное противостояние временной линейности и цикличности в творчестве писательницы рассматривается как один из атрибутивних признаков произведений неомифологической формации. Определяется специфика трансформации образа часов, а именно, акцентируется его готическая маркированность в прозе писательницы. Прослеживается кореляция этого образа с переходным ритуалом, связанным со смертью. Рассматривается темпоральный аспект мифологемы зеркала. Характеризуется особенность категории времени в онирическом интертексте. Внимание также фокусируется на пространственно-временной символике образа Алефа, реминисцентно связанного с одноименным рассказом Х. Борхеса. Анализируется семантика образа заходящего солнца, которая соотносится с категорией вечности. Мотив вечного возвращения рассматривается как художественная проекция модели циклического времени. Статья содержит выводы о том, что темпоральный аспект неомифа Г. Пагутяк прежде всего визуализируется в готически маркированных образах часов, зеркала и заходящего солнца. The principal objective of the paper is to analyze the temporal dimension of H. Pahutiak’s mythopoetics. It focuses on the recurring images and motifs with immanent temporality, and also on the interpretation of the mythologems with a peripheral temporal semantic component. Literary confrontation of linear time and cyclical time is considered as one of the characteristic features of neomythological works. The study examines the specifics of transforming the image of a clock and accentuates its gothic markers in the author’s prose. It emphasizes the relationship between this image and the transition rituals associated with death. The paper details a temporal aspect of the mythologem of a mirror. It characterizes the peculiarities of the category of time in the oneiric intertext. The paper also investigates the spatial and temporal symbolism of the image of the Aleph, reminiscently connected with J. Borges’s story of the same name. It analyzes the semantics of the image of the setting sun related to the category of eternity. The paper considers the motif of the eternal return as a literary projection of the cyclical model of time. The conclusion can be drawn that the temporal aspect in H. Pahutiak’s neomyth is mainly visualized through the gothically marked images of a clock, a mirror and the setting sun. The results of this paper will contribute to future research on similar topics.