ЗАХИСТ ПРАВ КОРІННИХ НАРОДІВ: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ

Abstract

Метою статті є вивчення формування законодавчої бази України щодо захисту прав корінних народів з урахуванням сучасних підходів до розвитку теми у сфері міжнародного права. В основу дослідження покладено історико-правовий, порівняльно правовий, формально-юридичний і метод докумен- тального аналізу. Результати. Тема захисту прав корінних народів є відносно новою як у міжнародному праві, так і в законодавстві України. Рубіжними подіями, стали, зокрема, прийняття Декларації ООН про права корінних народів (2007) на міжнародному рівні й ухвалення Закону України «Про корінні народи України» (2021) в українському законодавстві. Наразі залишаються актуальними питання, пов’язані з розвитком прав корінних народів, а саме: щодо дотримання прав корінних народів у світлі динамічних змін клімату, або можливостей корінних народів у сфері морського простору та ресурсів, або питання пошуку справедливості у світлі колоніального минулого та спроб подолання його наслідків для представників корінних народів тощо. Наголошується на актуальності подальшого вдосконалення Закону України «Про корінні народи України» 2021 року, зокрема, у частині доповнення переліку корінних народів України, та розвитку галузі шляхом прийняття нових підзаконних актів. Висновки. На думку авторів, Україна пройшла важливий етап формування засадничої нормативної бази, що стосується захисту прав корінних народів. У цьому процесі український законодавець керувався міжнародними принципами в цій сфері. Крім того, сучасне українське законодавство отримало нормативне визначення поняття «корінний народ», яке досі відсутнє в міжнародному праві. Разом із тим перед Україною стоїть завдання ратифікації міжнародних угод, які дадуть змогу не лише декларувати, але й гарантувати дотримання прав корінних народів, зокрема приєднання до Конвенції Міжнародної організації праці про корінні народи та народи, що ведуть племінний спосіб життя 1989 року. The purpose of the article is to study the formation of Ukraine’s legislative framework for the protection of the rights of indigenous peoples with due regard for modern approaches to the development of the topic in the field of international law. The study is based on historical and legal, comparative legal, formal legal and documentary analysis methods. Results. The topic of protecting the rights of indigenous peoples is relatively new, both in international law and in Ukrainian legislation. The adoption of the UN Declaration on the Rights of Indigenous Peoples (2007) at the international level and the Law of Ukraine “On Indigenous Peoples of Ukraine” (2021) in Ukrainian legislation were milestones. At present, there are still relevant issues related to the development of indigenous rights, in particular, the observance of indigenous rights in the light of dynamic climate change, or the possibilities of indigenous peoples in the field of maritime space and resources, or the search for justice in the light of the colonial past and attempts to overcome its consequences for indigenous peoples, etc. The authors emphasize the relevance of further improvement of the Law of Ukraine “On Indigenous Peoples of Ukraine” of 2021, in particular in terms of supplementing the list of indigenous peoples of Ukraine and developing the industry through the adoption of new bylaws. Conclusions. In the authors’ opinion, Ukraine has passed an important stage in the formation of the fundamental regulatory framework for the protection of the rights of indigenous peoples. In this process, the Ukrainian legislator was guided by international principles in this area. Moreover, modern Ukrainian legislation has received a normative definition of the concept of “indigenous people” that is still absent in international law. At the same time, Ukraine faces the task of ratifying international agreements that will allow not only to declare but also to guarantee the observance of the rights of indigenous peoples, in particular, accession to the 1989 ILO Indigenous and Tribal Peoples Convention.