Дисертації
http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/8098
2024-03-28T19:31:25ZАВСТРАЛІЙСЬКІ ХУДОЖНІ ЕТНОНАРАТИВИ ДЛЯ ДІТЕЙ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ
http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/18622
АВСТРАЛІЙСЬКІ ХУДОЖНІ ЕТНОНАРАТИВИ ДЛЯ ДІТЕЙ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ
Ставенко, О. В.; Stavenko, O. V.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 Філологія (03 Гуманітарні науки). – Херсонський державний університет Міністерства освіти і науки України, Херсон, Івано-Франківськ, 2023.
Дисертацію присвячено дослідженню лінгвокультурних особливостей наративного конструювання австралійських художніх текстів для дітей к. ХІХ – поч. ХХІ століть. У роботі фокусом уваги є австралійські художні тексти для дітей жанрів літературної казки та короткого оповідання, що в контексті дослідження постають етнонаративами. Етнонаративи розуміємо як художні тексти австралійської лінгвокультури, що характеризуються етноспецифічним забарвленням, відбитим у стрижневих для конструювання історій мотивах, образах та смислах.
Матеріал дослідження охоплює австралійські художні тексти, адресовані читачеві-дитині віком від 2-х до 12-ти років (Appleyard, 1991), які є створеними представниками австралійської лінгвокультури (Hansen, 2006). Для дослідження було відібрано найбільш відомі художні етнонаративи з моменту зародження австралійської літератури для дітей до початку ХХІ століття.
Підґрунтя дослідження австралійських художніх етнонаративів для дітей становлять наукові праці, присвячені універсальним принципам побудови різних типів текстів для дітей, А. Аарне (Aarne, 1910), В. Проппа (Propp, 1928/2009), С. Томпсона (Aarne, & Thompson, 1928/1961) і Г. Й. Утера (Uther, 2004), та їх культурно-специфічним особливостям: роботи К. Бредфорд (Bradford, 2001, 2007, 2009), М. Ніколаєвої (Nikolajeva, 1996/2016), П. Нодельмана (Nodelman, 2008), Дж. Стефенса (Stephens, 1992), П. Ханта (Hunt, 2004), З. Шавіт (Shavit, 1986), А. Цапів (2020).
Теоретико-методологічною основою розвідки є наукові доробки класичних і сучасних наратологів Я. Албера (Alber, 2010, 2016), Д. Германа (Herman, 2007), Ж. Женетта (1998), Г. Лещенко (2018), М. Тулена (Toolan, 2001, 2008), В. Шміда (Schmid, 2010), М. Флудернік (Fludernik, 2009), А. Цапів (2020) та лінгвістів і лінгвокультурологів: Л. Бєлєхової (2002, 2018, 2019), А. Вежбицької (Wierzbicka, 1992), І. Голубовської (2004a, 2004b), А. Загнітка (2012, 2017), В. Кононенка (2008a, 2008b; Kononenko, 2014), О. Левченко (2005), А. Приходька (2008, 2012), Г. Приходько (2022а; 2022b), Н. Слухай (2002, 2005), що уможливили виявлення етнокультурної специфіки австралійських художніх етнонаративів для дітей, яка відбивається у їх наративному конструюванні.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків.
У першому розділі «Теоретичні засади дослідження лінгвокультурних та наративних особливостей австралійських художніх текстів для дітей» розкрито поняття дитини як адресата художніх текстів, окреслено специфіку понять «дитяча література», «література для дітей», «коло дитячого читання» і «художні тексти для дітей» у річищі сучасних лінгвістичних студій; висвітлено жанрову специфіку художніх текстів для дітей та їх функційну спрямованість; схарактеризовано домінантні особливості австралійських художніх текстів для дітей.
У науковій роботі на основі семіотичної моделі еволюції літератури для дітей М. Ніколаєвої (Nikolajeva, 1996/2016), розроблено модель історичного розвитку австралійської літератури для дітей, що охоплює чотири етапи її становлення.
Обґрунтовано теоретичний апарат дослідження, що лежить в основі комплексного наратологічного та лінгвокультурологічного підходу до вивчення австралійських художніх етнонаративів для дітей. Зокрема, увагу сфокусовано на поняттях «наратив», «нарація», «історія», «сюжет», «мотив», «лінгвокультура», «етнокультура», «етнокультурні смисли», «художні етнонаративи для дітей».
У другому розділі «Методологія наратологічно-культурологічного аналізу австралійських художніх етнонаративів для дітей» розроблено методику аналізування австралійських художніх етнонаративів для дітей, що охоплює чотири етапи: теоретико-аналітичний етап, який передбачає виявлення специфіки становлення австралійської літератури для дітей, випрацювання моделі її історичного розвитку та добір матеріалу дослідження; етап наратологічного аналізування, спрямований на простеження особливостей наративного конструювання художніх етнонаративів шляхом з’ясування семантики наративних епізодів, їх нараепізодичних маркерів та домінантних наративних прийомів, за допомогою яких твориться історія; етап лінгвокультурологічного аналізування, що охоплює виокремлення етнокультурно маркованих мовних одиниць, інтерпретування відбитих у них лінгвокультурних смислів, стрижневих у конструюванні наративів; і таксономічний етап, що передбачає класифікацію австралійських художніх етнонаративів для дітей відповідно до наративних та лінгвокультурних особливостей їх конструювання, і розроблення типології образів етноперсонажів за новизною знань, утілених у них, із опертям на типологію словесних образів Л. Бєлєхової (2002, Bieliekhova, 2019).
У третьому розділі «Наративне конструювання австралійських художніх етнонаративів для дітей», послуговуючись наратологічно-культурологічним підходом до аналізування австралійських художніх етнонаративів для дітей, виявлено етнокультурні смисли, відбиті в культурних архетипах, етноархетипах, лінгвокультурних концептах, етноконцептах і низці австралійських реалій, та реалізовані в текстах через художній час, простір і персонажні образи.
У контексті нашого дослідження наративне конструювання австралійських художніх етнонаративів для дітей розуміємо як результат творчого процесу побудови наративу його автором, доступний для емпіричного сприйняття, що потребує урахування широкого, зокрема культурного, контексту його творення. Певні культурні й етнічні смисли відбиваються в семантиці наративних епізодів та нараепізодичних маркерів, типі наратора, фокалізатора, особливостях персонажних образів і хронотопу етноративів, формуючи їхню етноспецифіку.
Художній час і простір в австралійських етнонаративах для дітей, послуговуючись термінами А. Цапів (2020), кваліфікуємо як етнохронотоп, а персонажні образи – як етноперсонажі. Етнохронотоп є складним текстовим конструктом, який вибудовується за допомогою низки наративних прийомів творення художнього часу та художнього простору й опредметнюється в етнокультурно маркованих лінгвостилістичних засобах. Специфіка етнохронотопу австралійських наративів зумовлена етнокультурними смислами, реконструйованими із концептуальних імплікацій етноміфологеми Dreamtime; етноархетипу Дрімінгу як комплексу уявлень автохтонних австралійців про виникнення всесвіту й світобудову, що закріплений у колективній свідомості австралійців і зафіксований в австралійських народних та художніх текстах; етноконцепту BUSH, що акумулює знання про буш як важливу й цінну австралійську етнореалію; і низки інших реалій австралійської лінгвокультури та етнокультури.
У контексті нашого дослідження етноперсонажі постають сконструйованими в наративах художніми образами, у засобах репрезентації яких домінують неповторні зовнішні й внутрішні ознаки, що відбивають низку етнокультурних смислів. У роботі розроблено типологію етноперсонажів австралійських художніх етнонаративів для дітей за специфікою етнокультурних смислів, утілених в їх образах. Зокрема, виокремлено такі типи та підтипи етноперсонажів: архетипні (міфологізовані, антропні, антропоморфно-анімалістичні), стереотипні (антропні, антропоморфно-анімалістичні) та кенотипні (антропоморфно-флористичні, антропоморфно-предметні), у яких розгортаються, відповідно, архетипні образи, або їх окремі імплікативні ознаки; експлікуються усталені (стереотипні) характеристики, пов’язані з фактами, явищами й фігурами з історії становлення й розвитку Австралії; або по-новому втілюються ті чи ті архетипні або стереотипні уявлення, характерні для австралійської лінгвокультури.
У четвертому розділі «Таксономія австралійських художніх етнонаративів для дітей» запропоновано та обґрунтовано типологію художніх етнонаративів для дітей Австралії. У роботі виокремлено чотири типи австралійських художніх етнонаративів для дітей – дидактичні, етіологічні, ініціаційні та пригодницькі – за такими критеріями: семантика наративних епізодів, їх аранжування, особливості наративного конструювання, а саме типи наратора й фокалізатора, наративні прийоми творення історії й окремих її елементів та лінгвокультурне підґрунтя творення образів персонажів і хронотопу.
Було виявлено, що для певного типу наративів характерна та чи та домінантна функція художніх текстів для дітей: дидактична, виховна, розважальна або функція етнокультурної самоідентифікації. У розділі продемонстровано, що імплементовані етнокультурні смисли лежать в основі створення таксономії великого масиву австралійських художніх етнонаративів для дітей.
Обґрунтований у роботі наратологічно-культурологічний підхід до аналізування художніх наративів, здійснена класифікація етноперсонажів та розроблена типологія австралійських художніх етнонаративів для дітей є внеском у розбудову наратологічних та лінгвокультурологічних досліджень, зокрема у царині літератури для дітей, і в перспективі може бути застосована для дослідження художніх наративів для дітей інших лінгвокультур.
The dissertation focuses on the research of linguistic and cultural features of narrative construing of Australian literary texts for children of the late 19th – early 21st centuries. The paper refers to Australian literary texts for children in the genres of literary fairy tales and short stories, which in the context of the research are qualified as ethnonarratives. It is assumed that ethnonarratives are literary texts of Australian linguistic culture that are characterised by ethnic and cultural colouring reflected in key story construing motifs, images and meanings.
Australian literary texts addressed to a child reader aged 2 to 12 years (Appleyard, 1991) which are created by representatives of Australian linguistic culture and given that considered as ethnonarratives (Hansen, 2006), constitute a case study of the research. These texts include well-known and popular ethnonarratives for children from the main periods of Australian children’s literature development.
This research is based on the scientific works devoted to universal construction principles of different text types for children of A. Aarne (1910), V. Propp (1928/2009), S. Thompson (Aarne, & Thompson, 1928/1961), and H. J. Uther (2004), as well as on the studies of their culturally specific features of C. Bradford (2001, 2007, 2009), P. Hunt (2004), M. Nikolajeva (1996/2016), P. Nodelman (2008), Z. Shavit (1986), J. Stephens (1992), A. Tsapiv (Цапів, 2020).
Theoretically and methodologically, this study is grounded on the scientific papers of classic and modern narratologists: J. Alber (2010, 2016), M. Fludernik (2009), D. Herman (2007), G. Genette (Женетт, 1998), H. Leshchenko (Лещенко, 2018), W. Schmid (2010), A. Tsapiv (Цапів, 2020), M. Toolan (2001, 2008), and linguists and linguistic culturologists: L. Bieliekhova (Бєлєхова, 2002; Bieliekhova 2018), I. Golubovska (Голубовська, 2004a, 2004b), V. Kononenko (Кононенко, 2008a, 2008b; Kononenko, 2014), O. Levchenko (Левченко, 2005), A. Prykhodko (Приходько, 2008, 2012), G. Prykhodko (Приходько, 2022а, 2022b), N. Slukhai (Слухай, 2002, 2005), A. Wierzbicka (1992), A. Zagnitko (Загніткo 2012, 2017), which enabled identifying of the ethnic and cultural specifics of Australian literary ethnonarratives for children reflected in their narrative construing.
The dissertation consists of an Introduction, four chapters, Conclusions, References, A Reference List of Illustrative Materials and Appendices.
The first chapter “Theoretical Backgrounds of the Research of Linguistic, Cultural and Narrative Features of Australian Literary Texts for Children” outlines in the context of modern linguistic studies the main concepts of the paper, which include child as an addressee of literary texts, children’s literature, literature for children, children’s reading, and literary texts for children, highlights the genre features of literary texts for children and their primary functions and refers to the peculiarities of Australian literary texts for children.
In the research, M. Nikolajeva’s (1996/2016) semiotic model of children’s literature development has served as a basis for elaborating the historical evolution model of Australian literature for children covering four stages.
The paper outlines terminological apparatus underpinning the applied complex narratological and linguistic and cultural approach to the study of Australian literary texts for children. In particular, the dissertation focuses on the following theoretical concepts: narrative, narration, story, plot, motif, linguistic culture, ethnic culture, ethnic and cultural meanings and literary ethnonarratives for children.
In the second chapter “Methodology of Narratological and Cultural Analysis of Australian Literary Ethnonarratives for Children”, a methodology for analysing Australian literary ethnonarratives for children is suggested, which comprises four basic stages: theoretical and analytical, that involves the revealing of the peculiarities of Australian literature for children evolution, elaboration of its historical development model and selection of the research case study; narratological analysis, aimed at highlighting the features of narrative construing of literary ethnonarratives by identifying narrative episodes, their markers and semantics, and dominant narrative techniques used to create story; linguistic and cultural analysis, which covers the revealing of ethnically and culturally marked linguistic units, and interpretation of the embodied linguistic and cultural meanings which are core in the narratives building; and taxonomic stage, which pinpoints the taxonomy of Australian literary ethnonarratives for children in accordance with the narrative, linguistic and cultural features of their construing, and the typology of ethnocharacters’ images based on L. Bieliekhova’s classification of verbal images (2019), according to the novelty of knowledge embodied in them.
The third chapter “Narrative Сonstruing of Australian Literary Ethnonarratives for Children” considers the techniques and means of implementation of ethnic and cultural meanings in the narratives. Using a narratological, lingustic and cultural approach to the analysis of Australian literary ethnonarratives for children, the research reveals a wide range of implicative ethnic and cultural meanings of cultural archetypes, ethnic archetypes, linguistic and cultural concepts, ethnic concepts, and a number of Australian realia, which are embodied in texts through artistic time, space and character images.
In the context of the research, the narrative construing of Australian literary ethnonarratives for children is defined as the result of the creative process of building a narrative by its author available for empirical perception which requires taking into account the broad, in particular cultural, context of its creation. Certain cultural and ethnical meanings are reflected in the semantics of narrative episodes, their markers, the peculiarities of a narrator, a focalizer, the images of characters and an artistic time and space, that creates their ethnic specificity.
The work qualifies artistic time and space in Australian literary ethnonarratives for children as ethnochronotope, and character images are determined as ethnocharacters, in terms of A. Tsapiv’s study (Цапів, 2020). Ethnochronotope is a complex textual construct built with the help of a number of narrative techniques for creating artistic time and artistic space, which are objectified in ethnically and culturally marked linguistic and stylistic means. The specificity of the ethnochronotope of narratives is determined by ethnic and cultural meanings reconstructed from the conceptual implications of ethnic mythologeme Dreamtime; ethnic archetype Dreaming as a complex of ideas of autochthonous Australians about the origin of the universe and the world-structure fixed in the collective consciousness of Australians, Australian folk and literary texts; ethnic concept BUSH, which accumulates knowledge about the bush as an important and valuable Australian ethnic realia; and a number of other realia of Australian ethnic culture.
In the context of our research, ethnocharacters of Australian literary ethnonarratives for children are defined as images constructed in the narratives, in the representation means of which dominant are unique external and internal features that reflect a number of ethnic and cultural meanings. The paper suggests a classification of ethnocharacters of Australian literary ethnonarratives for children based on the specifics of ethnic and cultural meanings embodied in their images. According to the source of implicit features that unfold in the ethnocharacters’ images (archetypical, stereotypical or linguistic and cultural features which are related to mythology, facts, phenomena and figures from the history of the formation and development of Australia, or some realia), the following types and subtypes of ethnocharacters are outlined: archetypal (mythologized, anthropic, anthropomorphic-animalistic), stereotypal (anthropic, anthropomorphic-animalistic) and kainotypal (anthropomorphic-floral, anthropomorphic-object).
In the fourth chapter “Taxonomy of Australian Literary Ethnonarratives for Children” a classification of literary ethnonarratives for children in Australia has been proposed and substantiated. The revealing of the semantics of narrative episodes and their arrangement, the features of narrative construing, in particular the types of a narrator and a focalizer, the narrative techniques used to create story and its elements, as well as linguistic and cultural features of ethnocharacters’ images, and ethnochronotope, enabled to distinguish four types of Australian literary ethnonarratives for children: didactic, etiological, initiation and adventure ethnonarratives.
The paper assumes that certain ethnonarrative type is characterised by a dominant function of literary texts for children: didactic, educational, entertaining or the function of ethnic and cultural self-identification. The research demonstrates that implemented ethnic and cultural meanings underpin the taxonomy of a corpus of Australian literary ethnonarratives for children.
The suggested in the dissertation narratological, linguistic and cultural approach to the analysis of literary narratives, a typology of ethnocharacters, and a taxonomy of Australian literary ethnonarratives for children contribute to the development of narratological and linguistic and cultural studies, in particular in the research area of literature for children, and in perspective can be used to study literary narratives for children of other linguistic cultures.
Ставенко, О. В. Австралійські художні етнонаративи для дітей: лінгвокультурний аспект: дис. … д-ра філософії зі спеціальності 035 Філологія. Івано-Франківськ; Херсон, 2023. 299 с.
2023-01-01T00:00:00ZСОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ УЯВЛЕНЬ ВИКЛАДАЧІВ ТА СТУДЕНТІВ ПРО ОРГАНІЗАЦІЙНУ КУЛЬТУРУ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/18454
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ УЯВЛЕНЬ ВИКЛАДАЧІВ ТА СТУДЕНТІВ ПРО ОРГАНІЗАЦІЙНУ КУЛЬТУРУ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Каленчук, В. О.; Kalenchuk, V. O.
Соціально-психологічні чинники розвитку уявлень
викладачів та студентів про організаційну культуру закладу вищої освіти.
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі
спеціальності 053 Психологія (05 Соціальні та поведінкові науки). –
Херсонський державний університет МОН України, Херсон, 2023.
Дисертацію присвячено дослідженню соціально-психологічних
чинників розвитку уявлень викладачів та студентів про організаційну
культуру закладу вищої освіти. У вступі обґрунтовано актуальність теми
дисертаційної роботи і сформульовано мету і завдання дослідження.
Визначено, що об’єктом дослідження є організаційна культура університету
як соціально-психологічний феномен. Предметом дослідження є соціально-психологічні чинники розвитку уявлень викладачів і студентів про
організаційну культуру закладу вищої освіти.
Подано інформацію про наукову новизну і практичну цінність
виконаних досліджень, зазначено особистий внесок здобувача, відомості про
апробацію результатів дисертаційної роботи і публікації.
У дослідженні визначено основні наукові підходи до вивчення
організаційної культури – прагматичний та феноменологічний, відповідно до
яких організаційну культуру розглянуто, як чинник продуктивності роботи
організації через засвоєння спільних норм та цінностей, а також, констатовано
можливість її цілеспрямованого формування. Розглянуто типології
організаційної культури у різних наукових парадигмах.
Організаційну культуру розглядаємо, як багатоаспектне та багаторівневе
явище, під впливом якого у співпрацівників формується організаційна
ідентичність у відповідності до цілей, цінностей, місії організації, що сприяє
засвоєнню норм, традицій, правил поведінки та взаємовідносин.
Визначено, що організаційна культура університету містить у собі
організаційні культури наукової, професійної, студентської, викладацької
спільнот, причому для ефективної злагодженої роботи університету
відповідно до цілей, стратегії та місії, важливою є узгодженість організаційних
цінностей різних спільнот. Студентська спільнота є найбільш динамічною та
змінною частиною університету як організації, проте саме вона ретранслює
засвоєні цінності та норми організаційної культури університету у зовнішній
світ.
Розроблено та операціоналізовано структурно-функціональну модель
розвитку уявлень викладачів та студентів про організаційну культуру закладу
вищої освіти, соціально-психологічні чинники розвитку уявлень про
організаційну культуру відображають два рівні її прояву – зовнішній та
внутрішній, та представлено складовими: іміджева, ціннісно-нормативна та
соціально-особистісна.
Емпірично досліджено і обґрунтовано, що іміджева складова містить у
собі елементи: когнітивний (рівень поінформованості про історію, культуру,
сучасний стан, місію, тощо); емоційно-оцінний елемент (ставлення до
університету, його основних атрибутів, почуття захищеності, безпечності в
освітньому середовищі); поведінковий елемент (готовність діяти та реальні дії,
що спрямовані на розвиток університету). До складу ціннісно-нормативної
складової увійшли: організаційна ідентичність; узгодженість особистісних і
організаційних цінностей; наявність та усвідомлення смислу діяльності у
закладі вищої освіти; бачення перспектив професійного зростання у закладі
вищої освіти. Соціально-особистісну складову визначають: оцінка якості та
рівня взаємовідносин всередині організації; соціальний статус в організації та
задоволеність можливостями кар’єрного просування; можливість реалізації
потреби у саморозвитку.
На основі емпіричного дослідження з’ясовано, що на думку студентів та
викладачів, тип організаційної культури є переважно закритим з високим
рівнем формалізації взаємовідносин між всіма суб’єктами освітнього процесу,
водночас за оцінками бажаного стану організаційної культури зафіксовано
прагнення студентів і викладачів навчатися та працювати в університетському
середовищі з відкритою організаційною культурою. Констатовано,
усвідомлення з боку студентів і викладачів необхідності структурування,
координування, регламентації, нормування спільної роботи закладу вищої
освіти.
З’ясовано, що соціально-психологічними чинниками, які зумовлюють
уявлення викладачів і студентів про «закриту модель організаційної культури»
є такі: сприйняття системи управління університетом, як чіткої ієрархічно
побудованої вертикалі, яка має однозначну систему підпорядкування,
регламентацію діяльності та відносин між всіма суб’єктами освітнього
процесу, наявність розроблених, вимірюваних та прийнятих критеріїв
оцінювання продуктивності роботи співробітників та студентів, конкурентне
університетське середовище.
Сприйняття організаційної культури університету за «синхронною
моделлю» детерміновано розумінням та прийняттям спільних цілей і
цінностей, єдністю поглядів та усвідомлення стратегії розвитку університету,
прагненням до професійної та особистісної самореалізації; прагненням до
партнерських взаємовідносин між всіма учасниками освітнього процесу.
«Випадкова модель організаційної культури» взаємопов’язана із такими
характеристиками: творчість, прагнення до самовираження, можливість
професійного та особистісного саморозвитку, схильність до інновацій,
сприйняття університетського середовища як відкритого та творчого.
Виокремлено у викладацькій вибірці «Підприємницьку модель
організаційної культури», уявлення про таку модель узгоджується зі
сприйняттям ректора університету як підприємця, відповідно, його стратегія
спрямовується на підвищення конкурентоздатності університету,
комерціоналізацію діяльності, розширення можливостей для надання платних
освітніх послуг, що сприяє підвищенню стабільності та розвитку університету.
З’ясовано, що для студентської вибірки характерною є «Сімейна модель
організаційної культури», яка пов’язана в уявленні студентів із прийняттям
спільних єдиних цілей та цінностей всієї університетської спільноти, що
створює можливості для професійного та особистісного розвитку кожного
учасника освітнього процесу.
Окреслено наукову новизну: теоретично та емпірично обґрунтовано
продуктивність застосування культурологічного підходу у сфері освіти,
зокрема, у закладах вищої освіти, для аналізування відносин основних
суб’єктів освітнього процесу (викладачів та студентів); розроблено та
операціоналізовано структурно-функціональну модель розвитку уявлень
викладачів та студентів про організаційну культуру закладу вищої освіти,
соціально-психологічні чинники розвитку уявлень про організаційну культуру
представлено складовими: іміджева (когнітивний, емоційно-оцінний, та
поведінковий елементи), ціннісно-нормативна (організаційна ідентичність;
узгодженість особистісних і організаційних цінностей; усвідомлення смислу
діяльності у закладі вищої освіти; бачення перспектив професійного зростання
у закладі вищої освіти), соціально-особистісна (оцінка якості та рівня
взаємовідносин всередині організації; соціальний статус в організації та
задоволеність можливостями кар’єрного просування; можливість реалізації
потреби у саморозвитку).
Подано практичне значення результатів дослідження, яке полягає у
тому, що його основні положення і висновки можуть стати основою для
розробки конкретних рекомендацій, які будуть застосовані у практичній
психології освіти для оптимізації міжособистісних відносин основних
суб’єктів освітнього процесу; для формування оптимальної моделі
організаційної культури; для розробки програм розвитку організації; для
покращення процесів університетського менеджменту, а також у
діагностичних, корекційних, розвивальних цілях.
Отримали подальший розвиток уявлення про організаційну культуру
університету основних суб’єктів освітнього процесу (викладачів та студентів).
Теоретичне значення результатів дослідження полягає у застосуванні
методології системного підходу до вивчення становлення організаційної
культури університету; визначенні розвитку уявлень різних суб’єктів
освітнього процесу про організаційну культуру університету.
Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробці прикладних
програм для викладачів та студентів щодо формування позитивної
конструктивної організаційної культури закладу вищої освіти.
Socio-psychological factors in the development of
conceptions of teachers’ and students’ conceptions of the organizational
culture of a higher institution education – Qualifying scientific work on
manuscript rights.
Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Philosophy with
specialty 053 Psychology (05 Social and behavioral sciences).– Kherson State
University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Kherson, 2023.
The dissertation is studying the social and psychologicalfactors in the
development of teachers' and students' conceptions about organizational culture of
higher institution education. In the introduction of the dissertation is substantiated
the theme and formulated the goal and task of the research. It was determined that
the object of the study is the organizational culture of the university as a sociala
psychological phenomenon. The subject of research is social and psychological
factors of development of teachers' and students' conceptions about organizational
culture of higher education institution .
Information about scientific novelty and practical value is provided completed
studies, allocation of personal contributions of the acquirer, information about
approval of the results of the dissertation work and publication.
The main scientific approaches of organizational culture - pragmatic and
phenomenological are considered as a factor of organization work productivity
through the assimilation of common norms and values, as well as the possibility of
its purposeful formation has been ascertained, are defined in the study. Considered
typologies of organizational culture in different scientific paradigms.
We consider organizational culture as multifaceted and a multi-level
phenomenon, under the influence of which the collaborators are formed
organizational identity in accordance with goals, values, mission organization that
promotes the assimilation of norms, traditions, rules of conduct andrelationship.
It was determined that the organizational culture of the university contains
organizational cultures of scientific, professional, student, teaching communities,
and for the efficient and coordinated work of the university according to the goals,
strategy and mission, alignment is important organizational values of different
communities.The student community is the most a dynamic and changing part of the
university as an organization, however it relays the learned values and norms of the
organizational culture university to the outside world.
A structural-functional model of conceptions of teachers and students about
the organizational culture of the institution higher education was developed and
operationalized, socio-psychological factors of the development of ideas about
organizational culture is reflected by two levels of its manifestation - external and
internal, and are represented by components: image, value-normative and socialy-personal.
It has been empirically investigated and substantiated that the image
component contains itself elements: cognitive (level of awareness of history, culture,
current state, mission, etc.); emotional and evaluative element (attitude towards
university, its main attributes, a sense of security, safety in educational
environment); behavioral element (willingness to act and real actions aimed at the
development of the university).It includes valuable normative components:
organizational identity; consistency personal and organizational values; presence
and awareness of activity meaning in a higher education institution; vision of
professional prospects growth in a higher education institution. Social and personal
component are determined by: assessment of the quality and level of relationships
within the organization; social status in the organization and satisfaction with career
opportunities promotion; the possibility of realizing the need for self-development.
Based on the empirical research, it was found out that according to the
students and teachers, the type of organizational culture is mostly closed with high
the level of formalization of relations between all educational subjects process, at
the same time according to the evaluation of the desired state of the organizational
culture the aspirations of students and teachers to study and work in university
environment with an open organizational culture.It has been established that students
and teachers are aware of the need structuring, coordination, regulation,
standardization of joint work institution of higher education.
It was found out that socio-psychological factors that cause perceptions of
teachers and students about the "closed organizational model culture" are as follows:
perception of the university's management system as clear hierarchically constructed
vertical, which has an unambiguous system subordination, regulation of activities
and relations between all subjects of the educational process, the presence of
developed, measured and accepted criteria for evaluating the performance of
employees and students, competitive university environment.
Perception of organizational culture of the university according to
"synchronous model" is determined by the understanding and acceptance of
common goals and values, unity of views and awareness of the university's
development strategy, striving for professional and personal self-realization; striving
for partnership relations between all participants of the educational process.
The "Random Model of Organizational Culture" is interconnected with these
characteristics: creativity, desire for self-expression, opportunity professional
and personal self-development, inclination to innovation, perception of the
university environment as open and creative.
Highlighted in the teaching sample "Entrepreneurial model of organizational
culture", the idea of such a model is consistent with perception of the rector of the
university as an entrepreneur, accordingly, his strategy aimed at increasing the
competitiveness of the university, commercialization of activities, expansion of
opportunities for providing paid services educational services, which contributes to
increasing stability and development university.
It was found that the "Family model" is characteristic of the student sample
organizational culture", which is connected in the students' perception with
acceptance
shared common goals and values of the entire university community, which
creates opportunities for professional and personal development of everyone a
participant in the educational process.
Scientific novelty is outlined: theoretically and empirically substantiated the
productivity of the application of the cultural approach in the field of education, in
particular, in institutions of higher education, to analyze the main relationships
subjects of the educational process (teachers and students); developed and the
structural-functional model of the development of concents is operationalized
teachers and students about the organizational culture of a higher education
institution, socio-psychological factors in the development of ideas about
organizational culture is represented by components: image (cognitive, emotional
evaluative and behavioral elements), value-normative (organizational identity;
consistency of personal and organizational values;awareness of the meaning of
activities in a higher education institution; vision of prospects professional growth
in a higher education institution), social and personal (assessment of the quality and
level of relationships within the organization; social status in the organization and
satisfaction with career advancement opportunities; the possibility of realizing the
need for self-development).
The practical significance of the research results was submitted which
consists in because its main provisions and conclusions can become the basis for
development of specific recommendations that will be applied in practice
psychology of education to optimize interpersonal relations of the main subjects of
the educational process; to form an optimal model organizational culture; for the
development of organization development programs; for improvement of university
management processes, as well as in for diagnostic, corrective, developmental
purposes.
Received further development of the idea of organizational culture of the
university of the main subjects of the educational process (teachers and students).
The theoretical significance of the research results lies in the application
methodology of a systemic approach to the study of organizational development
university culture; determining the development of ideas of various subjects of the
educational process about the organizational culture of the university.
We see prospects for further research in the development of applied ones
programs for teachers and students on the formation of a positive constructive
organizational culture of a higher education institution.
Каленчук, В. О. Соціально-психологічні чинники розвитку уявлень викладачів та студентів про організаційну культуру закладу вищої освіти: дис. ... доктора філософії : 053 / В. О. Каленчук. - Івано-Франківськ, 2023. - 271 с.
2023-01-01T00:00:00ZСОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК СУБ'ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА З РІЗНИМ ГРУПОВИМ СТАТУСОМ
http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/16437
СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК СУБ'ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА З РІЗНИМ ГРУПОВИМ СТАТУСОМ
Круглов, К. О.; Kruglov, K.O.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 Психологія (05 Соціальні та поведінкові науки). – Херсонський державний університет МОН України; Херсонський державний університет МОН України, Херсон, 2022.
Дисертація присвячена проблемі соціального капіталу як чинника суб’єктивного благополуччя співпрацівників підприємств з різним груповим статусом.
Розкрито структуру та зміст соціального капіталу як ресурсу, що поєднує відносини та можливості учасників соціальної взаємодії, які характеризуються довірою, надійністю, взаємною відповідальністю, сприяє досягненню особистих та спільних цілей тієї групи, до якої належить людина. Соціальний капітал виявляється на рівні особистості, неформальної соціальної групи, організації, спільноти, тобто він належить групі та використовується членами групи.
У структурі соціального капіталу виокремлено соціальні мережі, спільні норми та цінності, довіру, які утворюють певну єдність, оскільки соціальні мережі сприяють встановленню контактів та передаванню інформації, що, у свою чергу, формує норми та зміцнює спільні групові цінності; довіра забезпечує розширення соціальних мереж та знижує трансакційні витрати при взаємодії.
Розроблено та обґрунтовано структурно-функціональну модель соціального капіталу як чинника суб’єктивного благополуччя працівників підприємства з різним груповим статусом; зроблено операціоналізацію основних складових, а саме, соціально-комунікативної, ціннісно-нормативної, складової міжособистісної та інституційної довіри; соціальний капітал розглянуто на двох рівнях – індивідуальному та груповому.
Встановлено, що соціально-комунікативна складова розглядається через соціальні мережі, корпоративні комунікації організації, уявлення співпрацівників організації про соціально-психологічний клімат колективу, які свідчать, у свою чергу, про рівень інтегрованості колективу, якість взаємодії між співробітниками, оцінювання міри вмотивованості та відданості організації.
Ціннісно-нормативна складова відображає міру залучення кожного співробітника до спільних справ організації; узгодженість індивідуальних та організаційних цінностей забезпечує спрямованість на досягнення спільної мети, визначає норми, які регулюють поведінку персоналу організації, збільшує рівень організаційної ідентифікації. Організаційну ідентифікацію розглянуто як сприйняття схожості та почуття єдності з організацією (приналежності до неї), коли працівник визначає себе у поняттях тієї організації, співпрацівником якої він є.
Складова міжособистісної та інституційної довіри відображає очікування з боку інших співпрацівників організації чесної, надійної, добросовісної поведінки, яка орієнтована на спільні цілі та цінності.
З’ясовано, що позитивна ідентифікацією з організацією, тобто прийняття та узгодження норм, цінностей, правил поведінки, сприяє встановленню партнерських довірчих стосунків, що, у свою чергу, впливає на суб’єктивне благополуччя співпрацівників.
Суб’єктивне благополуччя розглянуто як психологічне благополуччя, як цілісне переживання задоволеності власним життям та собою, та як суб’єктивне соціальне благополуччя, що відображає успішність функціонування особистості у соціумі через реалізацію потреб у соціальні залученості, соціальному схваленні, соціальній підтримці.
Показано, що соціальний груповий статус працівників визначається через належність до соціально-професійної групи та через базові компоненти, а саме, дохід, професійна належність, посада. Соціальний груповий статус містить об’єктивні та суб’єктивні виміри; об’єктивний вимір статусу співпрацівника в
організації оцінюється із врахуванням посади та рівня доходів, суб’єктивний вимір статусу відображено через суб’єктивне економічне благополуччя.
Розроблено програму емпіричного дослідження, яка містить у собі наступні етапи: організаційний (висування емпіричних гіпотез; обґрунтування вибірки), діагностичний (обґрунтування методів дослідження, психодіагностичного інструментарію, реалізація емпіричного дослідження), науково-інтерпретаційний (систематизація та аналізування отриманих результатів; узагальнення, формулювання основних висновків).
Для досягнення основної мети та розв’язання завдань емпіричного дослідження створено комплекс психологічних методів, який містить у собі: «Опитувальник виміру індивідуального соціального капіталу» Р. Стили (адаптація І. І. Семків); Методика оцінки психологічної атмосфери у колективі А.Ф. Фідлера (адаптація Ю.Л. Ханін); Методика оцінки організаційної ідентифікації співробітників Г. Крейнера та Б. Ешфорта (адаптація О.М. Бурмістрової, С.О. Ліпатова); Методика виміру особистісно-організаційної відповідності Ч. О’Райлі (адаптація Є. Кузавльова); «Методика оцінки довіри / недовіри особистості до інших людей» (А.Б. Купрейченко); «Методика оцінки рівня довіри в організації» (Роберт Б. Шо); Методика «Психологічне благополуччя особистості» К. Ріфф (адаптація Т. Шевелєнкової та П.П. Фесенко); «Опитувальник параметрів суб’єктивного соціального благополуччя» (Т.В. Данильченко); «Опитувальник суб’єктивного економічного благополуччя» (В.О. Хащенко); емпіричні показники об’єктивної складової соціального статусу визначаємо за посадою та доходом працівників на підприємстві.
На основі результатів емпіричного дослідження соціального капіталу як чинника суб’єктивного благополуччя працівників підприємства з різним груповим статусом, встановлено відмінності між групами працівників, які розділено за груповим статусом в організації – групою «менеджерів» та групою співпрацівників-«виконавців»:
З’ясовано, що група співпрацівників, які належать до керівного складу організації, частіше застосовує ресурси публічної сфери індивідуального
соціального капіталу, а саме, ресурси соціальних інститутів та міжнародні ресурси. Група менеджерів, оцінюючи характеристики групового соціального капіталу, більшою мірою спирається на співпрацю, успішність, продуктивність організації, водночас у вибірці співпрацівників-«виконавців» переважає взаємопідтримка, дружелюбність, теплота у стосунках, тобто емоційні характеристики соціально-психологічного клімату.
Виявлено високий рівень позитивної ідентифікації з організацією у групі керівників; високий рівень узгодженості між індивідуальними та організаційними цінностями. У групі співпрацівників з низьким статусом в організації, крім позитивної ідентифікації, наявні амбівалентний та нейтральний типи ідентифікації, що свідчить про суперечливе ставлення до організації, прагнення до відособлення.
Показано, що у керівників виявляється довіра, яка ґрунтується на оцінюванні людини як надійної, відповідальної, що має спільні погляди, цінності, життєві установки; у групі виконавців довіра до партнерів спирається на позитивне емоційне ставлення до людини.
Результати дослідження суб’єктивного благополуччя показують переважання у співпрацівників з високим груповим статусом в організації чіткої визначеності життєвого та професійного шляху, соціального успіху, здатності впливати на оточення, до конкурентоздатності, прийняття відповідальності за свої дії та рішення. Прагнення до отримання схвалення та позитивного зворотного зв’язку від інших людей більшою мірою виявляється у співпрацівників-«виконавців».
Доведено наявність взаємозв’язків між проявами соціального капіталу та показниками суб’єктивного благополуччя у осіб з різним груповим статусом в організації:
З’ясовано, що у менеджерів позитивна ідентифікація з організацією детермінується високим рівнем оцінювання ділових характеристик відносин в організації; позитивна ідентифікація з організацією у групі «виконавців»
визначається, переважно, емоційними характеристиками – згодою, взаємопідтримкою, теплотою, дружелюбністю, зацікавленістю.
Встановлено, що такі прояви психологічного благополуччя, як управління середовищем та здатність до автономії, у групі керівників детерміновані високим рівнем усвідомлення своєї професійної компетентності та здатністю залучати ресурси соціальних інститутів до досягнення професійних цілей. Суб’єктивне соціальне благополуччя у групі співпрацівників з високим груповим статусом в організації залежить від реалізації соціально-професійного ресурсу індивідуального соціального капіталу, сприйняття професійного середовища як успішного та продуктивного; у групі співпрацівників-«виконавців» суб’єктивне соціальне благополуччя спирається на емоційний ресурс індивідуального соціального капіталу.
Доведено, що у співпрацівників з високим груповим статусом в організації визначеність, чіткість життєвих та професійних цілей, позитивні соціальні судження спираються на довіру, яка ґрунтується на надійності партнера, спільних цінностях та принципах; у співпрацівників з низьким груповим статусом в організації детерміновано довірою, яка ґрунтується на позитивному емоційному ставленні до партнерів.
Визначено типологію суб’єктивного благополуччя співпрацівників залежно від залучення ресурсів соціального капіталу (професійне, соціальне, особистісне, емоційне, економічне).
Професійне благополуччя детерміновано у групах працівників з різним груповим статусом ресурсами індивідуального соціального капіталу, високим рівнем оцінювання професійного середовища організації як продуктивного, успішного. Професійне благополуччя визначається позитивною ідентифікацією з організацією, відповідністю між індивідуальними та організаційними цінностями. У групі керівного складу організації професійне благополуччя пов’язано із характеристиками психологічного благополуччя особистості, що свідчать про цілеспрямованість, автономію у справах та визначенні професійного шляху, конкурентоздатність, та з характеристиками суб’єктивного
соціального благополуччя, які визначають переважно позитивне ставлення до оточуючих людей та віру в їх можливості.
Соціальне благополуччя визначається застосуванням ресурсів соціальних інститутів, оцінюванням професійного середовища як партнерського, узгодженого, дружелюбного. У групі керівників пов’язано з довірою, яка ґрунтується на знанні про можливості та здатності партнерів; у групі співпрацівників з низьким груповим статусом довіра спирається на усвідомлення спільності життєвих принципів та цінностей. Важливим для соціального благополуччя у керівників є соціальна помітність, прагнення до успіху, до визнання у колективі; у співпрацівників соціальне благополуччя пояснюється узгодженістю індивідуальних та організаційних цінностей; визначеністю професійних та життєвих цілей, можливостями управління професійною реалізацією.
Емоційне благополуччя визначається застосуванням емоційного ресурсу індивідуального соціального капіталу, характеристиками професійного середовища як дружнього, підтримуючого, партнерського, зацікавленого; типом довіри, яка спирається на позитивні емоційні відносини з колегами.
Особистісне благополуччя у групі керівників підтримується бажанням отримувати від значущих осіб позитивного зворотного зв’язку; узгодженістю між рівнем потреб та рівнем доходів. Співпрацівники з низьким груповим статусом особистісне благополуччя пов’язують з усвідомленням здатності матеріально забезпечувати себе та свою сім’ю, спираючись на професійну компетентність.
Економічне благополуччя детерміноване відсутністю економічної тривожності та фінансової депривованості, проте у групі керівників спирається на залучення можливостей соціальних інститутів та міжнародного ресурсу, у групі «виконавців» забезпечується приведенням до відповідності своїх потреб та рівня доходів.
Перспективи подальших досліджень вбачаємо у з’ясуванні впливу вікового та гендерного чинника у визначенні особливостей взаємозв’язку
соціального капіталу співпрацівників підприємств та їх суб’єктивного благополуччя; у побудові корекційної програми, спрямованої на залучення ресурсів соціального капіталу для покращення суб’єктивного благополуччя співпрацівників організації.
Dissertation is dedicated to the problem of social capital as a factor of subjective well-being of enterprise workers with different group status.
Structure and contents of social capital are defined as a resource that joins relationships and possibilities of the participants of reciprocal social interaction, which are characterized by trust, reliability, and mutual responsibility, promotes personal and mutual goals of the group to which a person belongs to. Social capital is manifested at the level of personality, informal social group, organization, community, i.e. it belongs to a group and is used by the group participants.
In structure of social capital it was separated social networks, shared norms and values, trust, which create certain unity, as social networks promote establishment of contacts and transmission of information, which in turn establish norms and reinforce the group values; trust ensures distribution of social networks and decreases transaction expenses when interacting.
It was developed and substantiated a structural-functional model of social capital as the factor of subjective well-being of enterprise workers with different group status; operationalization of basic constituents, namely social-communicative, axiological-normative, component of interpersonal and institutional trust was performed; social capital was considered on two levels – individual and group-wide.
It is established that social-communicative constituent is regarded through social networks, organization’s corporate communications, organization coworkers’ beliefs about social-psychological climate of the collective, which indicate, in its turn, the integration level of the collective, quality of interaction between coworkers, evaluation of motivation measure and devotion to the organization.
Axiological-normative constituent reflects measure of involvement of each coworker in common affairs of the organization; consistency of individual and organizational values provides focus on achieving a common goal, establishes norms, which regulate the staff behavior of the organization, and increases the level of organizational identification. Organizational identification is considered as perception of similarity and sense of unity with the organization (affiliation with it), when an employee identifies him-/herself with the organization’s concepts, coworker of which he/she is.
Constituent of interpersonal and institutional trust reflects expectations of other employees of the organization for honest, reliable, good faith behavior that is focused on shared goals and values.
It was found that positive identification with the organization, i.e. affiliation with and commitment to norms, values, rules of conduct promotes the establishment of trusted partnership, which in its turn influences the subjective well-being of coworkers.
Subjective well-being is considered as mental well-being, as a holistic experience of satisfaction with one’s own life and self, and as subjective social well-being, which reflects the success of the individual’s functioning in society through the realization of the needs for social inclusion, social approval, and social support.
It is shown that employees’ social group status is defined by belonging to socio-professional group and basic components, in particular, income, professional
affiliation, position held. Social group status contains objective and subjective measures; objective measure of the employee’s status in the organization is assessed taking into account the position and income level, subjective measure of status is reflected through subjective economic well-being.
The program of empirical research has been developed, which includes the following stages: organizational (developing of empirical hypothesis; justification of sample group), diagnostic (justification of research methods, psycho-diagnostic toolkit, implementation of empirical research), scientific-interpretive (systematization and analysis of the obtained results; generalization, drawing basic conclusions).
To achieve the main goal and solve the tasks of empirical research, a set of psychological methods has been created, which includes: “Questionnaire for the Measurement of Individual Social Capital” R. Styla (adapted by I.I. Semkiv); Methodology for Assessing the Psychological Atmosphere in a Team (adapted by Iu.L. Khanin); Method for Assessing the Organizational Identification of Employees by G.E. Kreiner and B.E. Ashforth (adapted by O.M. Burmistrova, S.O. Lipatova); Methods of Measuring Personal and Organizational Compliance by C. O’Reilly (adapted by Ie. Kuzavliova); “The Method of Assessment of Personal Trust and Distrust in Other People” (A.B. Kupreichenko); “The Method of Assessment the Level of Thrust in the Organization” by Robert B. Shaw; The survey method “Psychological Well-Being of the Individual” by K. Riff (adapted by T. Shevelenkova and P.P. Fesenko); Questionnaire “Subjective Social Well-Being” (T.V. Danylchenko), Questionnaire “Subjective Economic Well-Being” (V.O. Khashchenko); empirical indicators of the objective component of social status are determined by the position and income of employees at the enterprise.
Based on the results of the empirical study of social capital as a factor of the subjective well-being of employees of enterprises with different group status, differences were established between groups of employees, which were divided according to the group status in the organization – a group of “managers” and a group of employees - “performers”:
It was found that the group of employees, who belong to the management of the organization, more often uses the resources of the public sphere of individual social capital, namely, the resources of social institutions and international resources. Group of managers, assessing the characteristics of group social capital, relies more on cooperation, success and productivity of organization, while in the sample group of employees – “performers” mutual support, friendliness, warmth in relationships prevail, i.e. emotional characteristics of socio-psychological climate.
A high level of positive identification with the organization was revealed in the group of “managers”; a high level of coherence between individual and organizational values. In the group of employees with low status in the organization, in addition to positive identification, there are ambivalent and neutral types of identification, which indicates a contradictory attitude to the organization, the desire for isolation.
It is shown that managers show trust, which is based on the assessment of a person as reliable, responsible, having common views, values, and attitude towards life; in the group of performers trust in partners is based on a positive emotional attitude towards the person.
The results of the study of subjective well-being show the predominance of a clear definition of life and career, social success, ability to influence the environment, competitiveness, responsibility for their actions and decisions in the group of employees with high group status in the organization. The desire to receive approval and positive feedback from other people is more evident in the group of employees-“performers”.
The existence of concatenations between the manifestations of social capital and indicators of subjective well-being was proved in people with different group status in the organization:
It was established that managers’ positive identification with the organization is determined by the high level of evaluation of business characteristics of relations in the organization; positive identification with the organization in the group of “performers” is determined mainly by emotional characteristics – consent, mutual support, warmth, friendliness, interest.
It has been established that such manifestations of psychological well-being, as environmental mastery and ability for autonomy in the managers’ group are determined by the high level of awareness of their professional competency and ability to involve resources of social institutions for achievement of professional goals. Subjective social well-being in the group of employees with high group status in the organization depends on the implementation of socio-professional resources of individual social capital, perception of the professional environment as successful and productive; in the group of employees – “performers” subjective social well-being is based on the emotional resource of individual social capital.
It has been proven that employees with high group status in the organization have certainty, clarity of life and professional goals, positive social judgments based on trust, which is founded on the partner’s reliability, common values and principles; employees with low group status in the organization are determined by trust, which is based on a positive emotional attitude towards partners.
The typology of subjective well-being of employees depending on the involvement of social capital resources (professional, social, personal, emotional, economic) has been defined.
Professional well-being is determined in groups of employees with different group status by resources of individual social capital, a high level of evaluation of the professional environment of the organization as productive and successful. Professional well-being is determined by a positive identification with the organization, the compliance of individual values with organizational ones. In the managers’ group of the organization professional well-being is related to the individual’s characteristics of psychological well-being, which indicate purposefulness, autonomy in business and career determination, competitiveness, and the characteristics of subjective social well-being, which determine mostly positive attitude towards surrounding people and belief in their capabilities.
Social well-being is defined by the use of resources of social institutions, the assessment of the professional environment as a partnership one, coherent and friendly. In the managers’ group it is associated with trust, which is based on knowledge of the
partners’ capabilities and abilities; in the group of employees with low group status trust is based on awareness of community of life principles and values. Important for the managers’ social well-being is social visibility, the desire to succeed, to be recognized in the team; employees’ social well-being is explained by the coherence of individual and organizational values, clearness of professional and life goals, possibilities to manage professional fulfillment.
Emotional well-being is determined by the use of the emotional resource of individual social capital, the characteristics of the professional environment as a friendly, supportive, partnership and interested; a type of trust that is based on positive emotional relationships with colleagues.
Personal well-being in the managers’ group is supported by the desire to receive positive feedback from significant people, consistency between the level of needs and the level of income. Employees with low group status relate personal well-being to awareness of the ability to provide for themselves and their families, based on professional competence.
Economic well-being is determined by the absence of economic anxiety and financial deprivation, but in the managers’ group it relies on the involvement of possibilities of social institutes and the international resources and in the group of “performers” it is provided by matching their needs and income levels.
Further research perspectives are seen in elucidation of the influence of age and gender factors on definition of peculiarities of interrelation of social capital of employees of the organizations and their subjective well-being; in building a correctional program aimed at attraction of the resources of social capital to improve subjective well-being of employees of the organization.
Круглов, К. О. Соціальний капітал як чинник суб'єктивного благополуччя працівників підприємства з різним груповим статусом : дис. ... доктора філософії : 053 / Круглов Костянтин Олександрович. - К., 2022. - 245 с.
2022-01-01T00:00:00ZФОРМУВАННЯ ПРИРОДОЗНАВЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У МОДЕЛІ ТРИСУБ’ЄКТНОЇ ДИДАКТИКИ
http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/15049
ФОРМУВАННЯ ПРИРОДОЗНАВЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У МОДЕЛІ ТРИСУБ’ЄКТНОЇ ДИДАКТИКИ
Бальоха, А. С.; Balokha, A. S.
Сучасна парадигма освіти створює нову траєкторію підготовки майбутніх учителів початкових класів. Крім того, епідеміологічна ситуація в країні та світі, пов’язана з поширенням коронавірусної інфекції, вимагає створення безпечних умов організації освітнього процесу або реалізації освітніх послуг дистанційно. Тому постає питання не лише якості підготовки здобувачів освіти, а й створення відповідних умов, які б безперервно забезпечували освітні запити студентів під час фахової підготовки майбутніх учителів початкових класів у закладах вищої освіти. У межах нашого наукового дослідження ми розглядаємо природознавчу компетентність майбутніх учителів початкових класів та умови ефективного її формування в закладі вищої освіти. Інформатизація суспільства, яка набула імперативного характеру, модернізація системи професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів актуалізували питання інформаційно-ресурсного забезпечення процесу становлення педагога в освітньому середовищі професійної підготовки та відповідно новому науково-методологічному підходу до організації формування природознавчої компетентності майбутнього вчителя початкових класів. Питання формування природознавчої компетентності майбутнього вчителя початкових класів знайшло відображення в роботах Т. Байбари, Н. Бібік, О. Біди, Н. Борисенко, А. Бродовської, К. Волохатої, М. Галатюк, К. Гуз, П. Завітаєва, В. Ільченко, Н. Коваль, Г. Ковальчук, М. Коновальчук, Ю. Лінник, Л. Нарочної, С. Науменко, М. Скаткіна, С. Собакар та ін. Результати досліджень вчених дозволили визначити і узагальнити сутність природознавчої компетентності майбутнього вчителя початкових класів, яку ми розуміємо як складне, інтегральне, особистісне утворення, яке включає здатність та усвідомлену готовність вивчати й розв’язувати питання, пов’язані з природничою освітою, нести персональну відповідальність в організації інтегрованої навчальної діяльності здобувачів освіти початкової школи. У дослідженні визначено та охарактеризовано складові компоненти природознавчої компетентності вчителя початкових класів: мотиваційноціннісний, когнітивний, діяльнісний та рефлексивний. До кожного з компонентів сформульовано критерії, показники, відповідно до яких виокремлено рівні сформованості природознавчої компетентності здобувачів вищої освіти. The modern educational paradigm creates a new path for the training of future primary school teachers. Moreover, the epidemiological situation in the country and the world, due to the spread of coronavirus infection, requires the creation of secure conditions for the organization of the educational process and the implementation of E-learning. Therefore, the issue is not only the quality of the training of educational specialists, but also the creation of appropriate conditions that would continuously provide educational needs for students during the professional training of future primary school teachers in higher education institutions. As part of our research, we consider the natural science competence of future primary school teachers and the conditions for its effective formation in higher education. Informatization of the society, which has become a peremptory character, and modernization of the system of professional training of future primary school teachers have actualized the information and resource support for the process of teacher development in the educational sphere of professional training and, accordingly, a new scientific and methodological approach to organizing the formation of future primary school teachers’ natural science competence. The issue of formation of the future primary school teachers’ natural science competence was reflected in the works of T. Baibara, N. Bibik, O. Bida, N.Borisenko, A. Brodovska, K. Volokhata, M. Galatyuk, K. Guz, P. Zavitaeva, V.Ilchenko, N. Koval, G. Kovalchuk, M. Konovalchuk, Y. Linnyk, L. Narochnaya, S. Naumenko, M. Skatkina, S. Sobakar and others. The results of the research allowed us to identify and generalize the essence and content of natural science competence of primary school teachers, which we understand as a complex, integrative, personal creation, which includes a system of personal natural and methodological knowledge, skills and abilities to organize students' learning activities in natural science lessons. It is based on a certain experience, positive attitudes, understanding of motives and needs in this activity and is realized in the educational process. The criteria aimed at determining the proficiency levels of the natural science competence of primary school teachers: motivational-value, cognitive, activity and reflexive. The mentioned criteria and relevant indicators have made it possible to characterize the proficiency levels of natural science competence of higher education students.
Бальоха А.С. Формування природознавчої компетентності майбутнього вчителя початкових класів у моделі трисуб’єктної дидактики : дис. …д-ра філософії : 015. Херсон, 2021. 257 с.
2021-01-01T00:00:00Z