ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ ХДУhttp://ekhsuir.kspu.edu/123456789/7772024-03-29T06:13:10Z2024-03-29T06:13:10ZДО ПИТАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ КУЛЬТУРНИМ ЦІННОСТЯМ У ХОДІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИГавловська, А. О.Томіліна, Ю.Є.Havlovska, A. O.Tomilina, Y. Y.http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/193032024-02-26T09:13:33Z2023-01-01T00:00:00ZДО ПИТАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ КУЛЬТУРНИМ ЦІННОСТЯМ У ХОДІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ
Гавловська, А. О.; Томіліна, Ю.Є.; Havlovska, A. O.; Tomilina, Y. Y.
У статті поставлено за мету дослідження окремих аспектів відшкодування шкоди, завданої культурним цінностям у ході російсько-української війни. Для досягнення задекларованої мети та отримання належних результатів використано таку сукупність методів: історико-правовий, методи
формальної логіки, метод групування. Результати та висновки такої діяльності. Знищення, вивезення та пошкодження українських культурних цінностей протягом кількох історичних періодів
значно вплинули на зміну культурного середовища українського народу, викликало виникнення негативних етносоціальних, культурних та морально-психологічних наслідків для Української держави
і суспільства. Особливо негативних наслідків українській культурі завдала колоніальна політика російської влади різних історичних періодів (у т. ч. і в період сьогодення), яка стала проявом «культурного
геноциду» по відношенню до українського народу. Метою такої політики є апропріація українських
культурних цінностей із метою видання їх за власні, збагачення та намагання асимілювати український етнос. Особливо великих масштабів посягання на культурні цінності набувало у періоди Першої та Другої світових війн, тимчасової окупації росією АРК та частини Донецької та Луганської
областей, після повномасштабного вторгнення рф на територію України. Із 24.02.2024 зафіксовано
багаточисельні факти використання культурних цінностей для підтримки військових дій, знищення
та пошкодження культурних об’єктів у ході бойових дій (у т.ч. і цілеспрямовано), присвоєння у великих
масштабах культурної власності, учинення актів грабежу та вандалізму, спрямованих проти культурних цінностей, та ін.
Спроби розшукати та повернути культурні цінності Україна здійснювала в період існування Української Центральної Ради, Української держави, УРСР та незалежної України.
Основу міжнародно-правового механізму захисту культурних цінностей та відшкодування шкоди,
завданої в умовах військового конфлікту, у т. ч. становлять і його нормативно-правовий та інституційний складники. Відповідно до норм міжнародного законодавства, знищення культурних та релігійних об’єктів під час воєнних конфліктів підлягає кримінальному переслідуванню, до держави, винної
у вчиненні посягання на культурні цінності, застосовуються такі міжнародно-правові інститути
відповідальності, як реституція та репарації. Спроби України захистити культурні об’єкти, притягнути до відповідальності за злочини проти культурної спадщини, які вчиняються в ході російсько-української війни, можуть стикатися з низкою труднощів.
The purpose of this article is to study individual aspects of compensation for damage caused to cultural
values during the Russian-Ukrainian war. In order to achieve the declared goal and obtain the appropriate
results, the following combination of methods was used: historical and legal, methods of formal logic, grouping
method. Results and conclusions of such activities. The destruction, removal and damage of Ukrainian
cultural values during several historical periods significantly influenced the change in the cultural environment
of the Ukrainian people, caused negative ethno-social, cultural and moral-psychological consequences for
the Ukrainian state and society. The colonial policy of the Russian authorities of various historical periods
(including the present day), which became a manifestation of "cultural genocide" against the Ukrainian people,
had particularly negative consequences for Ukrainian culture. The purpose of such a policy is: appropriation
of Ukrainian cultural values with the aim of passing them off as one's own, enriching and trying to assimilate
the Ukrainian ethnic group. Encroachment on cultural values became especially large-scale during the First
and Second World Wars, the temporary Russian occupation of the ARC and parts of the Donetsk and Luhansk
regions, after the full-scale invasion of the Russian Federation into the territory of Ukraine. Since February 24,
2024, numerous facts of the use of cultural values to support military operations, the destruction and damage
of cultural objects during hostilities (includingand purposefully), appropriation of cultural property on a large
scale, committing acts of robbery and vandalism directed against cultural values, etc.
Attempts to find and return cultural values were carried out by Ukraine during the existence of the Ukrainian
Central Council, the Ukrainian State, the Ukrainian SSR and independent Ukraine.
The basis of the international legal mechanism for the protection of cultural values and compensation
for damage caused to them in the conditions of a military conflict, including make up its regulatory
and institutional component. According to the norms of international legislation, the destruction of cultural
and religious objects during military conflicts is subject to criminal prosecution, such international legal
institutions of responsibility as restitution and reparations are applied to the state guilty of encroachment on
cultural values. Attempts by Ukraine to protect cultural objects, to prosecute crimes against cultural heritage
committed during the Russian-Ukrainian war, may face a number of difficulties.
Гавловська, А. О. До питання відшкодування шкоди, завданої культурним
цінностям у ході російсько-української війни / А. О. Гавловська, Ю. Є. Томіліна // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки : зб. наук. праць / голов. ред. В. М. Стратонов. – Івано-Франківськ : ХДУ, 2023. – Вип. 6. – С. 43-48.
2023-01-01T00:00:00ZМІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРОКУРОРІВГриненко, С. В.Hrynenko, S. V.http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/193022024-02-26T09:04:27Z2023-01-01T00:00:00ZМІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРОКУРОРІВ
Гриненко, С. В.; Hrynenko, S. V.
Мета статті. Розкрити зміст положень міжнародних документів у сфері прокурорської діяльності та статусу прокурорів (міжнародних стандартів) щодо дисциплінарної відповідальності,
а також стан їх імплементації у національне законодавство України.
Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-правові
методи, зокрема діалектичний, порівняльно-правовий, теоретичного узагальнення.
Результати. Розкрито зміст міжнародних документів у сфері прокурорської діяльності та статусу прокурорів (міжнародних стандартів) щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів. Проаналізовано стан їх імплементації в національне законодавство. Сформульовано висновки, спрямовані на
вдосконалення законодавства, що регламентує дисциплінарну відповідальність прокурорів в Україні.
Висновки. Міжнародні стандарти встановлюють загальні вимоги до дисциплінарної процедури,
суб’єкта, уповноваженого вирішувати питання про притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, підстав дисциплінарної відповідальності прокурорів, щодо диференціації дисциплінарних
стягнень тощо. Частина з них була імплементована у національне законодавство, зокрема визначення
у законі підстав для притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, можливості перегляду рішень, прийнятих за наслідками дисциплінарного провадження незалежним органом, надання
права прокурору на відстоювання своєї позиції у дисциплінарному провадженні тощо. Водночас
питання роз’яснення систематичності порушення правил прокурорської етики, надання більш чітких
формулювань дисциплінарних проступків, які стосуються поведінки прокурорів і дотримання ними
етичних норм, розширення переліку доступних дисциплінарних стягнень, формування складу дисциплінарного органу у більшості з діючих прокурорів ще потребують свого вирішення.
Purpose. The article aims to reveal the content of international documents in the field of prosecutorial
activity and the status of prosecutors (international standards) regarding disciplinary responsibility, as well as
the state of their implementation in national legislation.
Methods. The methodological basis of the research is general scientific and special legal methods, in
particular dialectical, comparative legal, comparative analysis, theoretical generalization.
Results. The content of international documents in the field of prosecutorial activity and the status
of prosecutors (international standards) regarding the disciplinary responsibility of prosecutors has been
revealed. The state of their implementation into national legislation is analyzed. Formulated conclusions
aimed at improving the legislation regulating the disciplinary responsibility of prosecutors in Ukraine. Conclusions. International standards establish general requirements for the disciplinary procedure,
the subject authorized to decide the issue of bringing prosecutors to disciplinary responsibility, the grounds
for disciplinary responsibility of prosecutors, regarding the differentiation of disciplinary penalties, etc.
Some of them were implemented in national legislation, in particular, the definition in law of the grounds for
bringing prosecutors to disciplinary responsibility, the possibility of reviewing decisions made as a result
of disciplinary proceedings by an independent body, giving the prosecutor the right to defend his position in
disciplinary proceedings, etc. At the same time, the question of clarifying the systematic violation of the rules
of prosecutorial ethics, provision of clearer wording of disciplinary offenses that relate to the behavior
of prosecutors and their compliance with ethical norms, expansion of the list of available disciplinary sanctions,
formation of the composition of the disciplinary body in most of the acting prosecutors still need to be resolved.
Гриненко, С. В. Міжнародні стандарти
дисциплінарної відповідальності прокурорів / С. В. Гриненко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки : зб. наук. праць / голов. ред. В. М. Стратонов. – Івано-Франківськ : ХДУ, 2023. – Вип. 6. – С. 34-42.
2023-01-01T00:00:00ZОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОВНОВАЖЕНЬ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЩОДО ПОВТОРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІМузиченко, О. В.Muzychenko, O. V.http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/193012024-02-26T08:57:37Z2023-01-01T00:00:00ZОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОВНОВАЖЕНЬ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЩОДО ПОВТОРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Музиченко, О. В.; Muzychenko, O. V.
Метою статті є дослідження підходів до тлумачення приписів ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України щодо можливості повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції
без клопотання учасника кримінального провадження.
Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-правові
методи, зокрема діалектичний, системний аналіз, теоретичне узагальнення.
Результати. На основі проведеного аналізу чинного кримінального процесуального законодавства, дослідження доктринальних джерел та практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду:
– висвітлено доктринальні підходи до тлумачення приписів ст. 404 Кримінального процесуального
кодексу України щодо можливості повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції без
клопотання учасника кримінального провадження;
– наведено приклади із судової практики щодо різних підходів до розуміння повноважень суду апеляційної інстанції в частині повторного дослідження доказів із власної ініціативи;
– досліджено питання дотримання апеляційним судом засад змагальності та безпосередності
дослідження доказів під час надання іншої оцінки доказам, аніж та, яку дав суд першої інстанції.
Висновки. Як на практиці, так і в доктрині кримінального процесу немає єдиного підходу до тлумачення приписів ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України щодо наявності повноважень
у суду апеляційної інстанції на повторне дослідження доказів за відсутності клопотання прокурора,
потерпілого чи його представника, які в апеляційній скарзі ставлять питання про погіршення становища обвинуваченого. Зважаючи на вищевказане, запропоновано конкретизувати положення Кримінального процесуального кодексу України, які б усунули суперечності з вищевказаного питання.
The purpose of the article is to study approaches to the interpretation of the provisions of Art. 404
of the Criminal Procedure Code regarding the possibility of the appellate court to re-examine evidence without
the request of a participant in criminal proceedings.
Methods. The methodological basis of the research is general scientific and special legal methods, in
particular dialectical, systemic analysis, theoretical generalization.
Results. Based on the analysis of the current criminal procedural legislation, the study of doctrinal sources
and the practice of the Criminal Court of Cassation as part of the Supreme Court:
– doctrinal approaches to the interpretation of the prescriptions of Art. 404 of the Criminal Procedure
Code of Ukraine regarding the possibility of the appellate court to re-examine evidence without the request
of a participant in criminal proceedings;
– examples from judicial practice regarding different approaches to understanding the powers of the appellate court in terms of re-examination of evidence on its own initiative are given;
– the issue of the appellate court's compliance with the principles of adversariality and immediacy
of the examination of evidence when giving a different assessment to the evidence than the one given by
the court of first instance was investigated.
Conclusions. Both in practice and in the doctrine of the criminal process, there is no single approach
to the interpretation of the prescriptions of Art. 404 of the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding
the authority of the appellate court to re-examine the evidence in the absence of a request from the prosecutor,
the victim or his representative, who raise questions about the deterioration of the accused's condition in
the appeal. Taking into account the above, it is proposed to specify the provisions of the Criminal Procedure
Code of Ukraine, which would eliminate contradictions on the above issue.
Музиченко, О. В. Окремі аспекти реалізації повноважень апеляційного суду
щодо повторного дослідження доказів
у кримінальному провадженні / О. В. Музиченко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки : зб. наук. праць / голов. ред. В. М. Стратонов. – Івано-Франківськ : ХДУ, 2023. – Вип. 6. – С. 30-33.
2023-01-01T00:00:00ZОСОБЛИВОСТІ ПОЗИТИВНОГО ОБОВ’ЯЗКУ ДЕРЖАВИ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЕФЕКТИВНЕ ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, У ЯКИХ ВІЙСЬКОВИЙ НАБУВАЄ СТАТУСУ ПОТЕРПІЛОГО АБО ОБВИНУВАЧЕНОГОАхтирська, Н. М.Akhtyrska, N. M.http://ekhsuir.kspu.edu/123456789/193002024-02-26T08:49:48Z2023-01-01T00:00:00ZОСОБЛИВОСТІ ПОЗИТИВНОГО ОБОВ’ЯЗКУ ДЕРЖАВИ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЕФЕКТИВНЕ ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, У ЯКИХ ВІЙСЬКОВИЙ НАБУВАЄ СТАТУСУ ПОТЕРПІЛОГО АБО ОБВИНУВАЧЕНОГО
Ахтирська, Н. М.; Akhtyrska, N. M.
Мета. У статті наголошено на необхідності вдосконалити чинне законодавство щодо забезпечення позитивного права держави проводити ефективне розслідування кримінальних правопорушень,
які вчиняються військовослужбовцями щодо військовослужбовців відповідно до міжнародних стандартів з урахуванням усіх особливостей, зокрема воєнного та післявоєнного стану. Також звернено
увагу на відсутність у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України норм, якими б регулювалися питання досудового розслідування кримінальних правопорушень, що вчиняються військовослужбовцями, які діють екстериторіально у складі міжнародних місій (ООН, ЄС чи окремих держав).
Методи. Актуальність теми обґрунтована статистичними показниками Офісу Генерального
прокурора щодо кількості військовослужбовців, яким за 11 місяців повідомлено про підозру (статистичний метод). На підставі порівняння законодавства країн – членів ЄС внесено пропозиції стосовно
організаційних та законодавчих заходів щодо підвищення ефективності виявлення та розслідування
кримінальних правопорушень (компаративістський метод). Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для
усвідомлення проблеми запобігання злочинності у сфері військової служби, а рішення ЄСПЛ проти
України наочно демонструють прогалини в організації проведення слідчих (розшукових) дій, залученні
судових експертів для проведення експертизи, недоліки у проведенні експертних досліджень тощо. Під
час підготовки статті використано навчальні матеріали курсу Ради Європи «Права людини у збройних силах», який пройшла авторка.
Результати. На підставі аналізу практики ЄСПЛ указано на прогалини в діяльності правоохоронних органів під час розслідування злочинів у сфері військової служби. Установлено, що задля забезпечення незалежності та ефективності розслідування та запобігання, зокрема, катуванню та нелюдському поводженню у країнах ЄС діють спеціальні органи. Рада Європи рекомендує, щоб у збройних
силах були створені доступні та об’єктивні механізми подання скарг (наближені до жертв, але незалежні від їхнього командування). Так, Міністерство оборони Франції має спеціальний підрозділ, до
якого може звернутися будь-яка особа (цивільний чи військовий, жінка чи чоловік), яка стала жертвою або свідком сексуальних домагань, сексуального насильства чи гендерно зумовленої дискримінації у збройних силах. У збройних силах Болгарії існує кілька механізмів подання офіційних скарг: військова поліція та Міністерство оборони мають гарячі телефонні лінії, на яких працюють експерти.
Неофіційні скарги (наприклад, на сексуальне домагання, дискримінацію, домашнє насильство тощо)
військовослужбовці можуть направляти до Асоціації жінок у Збройних силах Болгарії. Асоціація надає
консультації та психологічну підтримку, а також здійснює контроль за процесом розгляду офіційної скарги та ходом досудового розслідування. При Міністерстві оборони Вірменії існує Центр прав
людини та доброчесності, покликаний поліпшити зв’язки між військовими та суспільством. Центр
приймає скарги та забезпечує функціонування «гарячої» телефонної лінії.
Висновки. З урахуванням практики ЄСПЛ та як відповідь на виклики, що зумовлені збільшенням
кількості військовослужбовців, задля запобігання вчиненню кримінальних правопорушень щодо військовослужбовців доцільно впровадити позитивний досвід країн ЄС щодо утворення незалежних орга-
нів, які уповноважені приймати заяви (повідомлення) про вчинені правопорушення (у структурі Міністерства оборони України або створення воєнної поліції). Включити у повноваження даних органів
функцію контролю за розглядом офіційних заяв, надання правової, психологічної та іншої допомоги.
Щодо відповідальності військових, які діють у структурі міжнародної місії, за вчинені кримінальні правопорушення на території приймаючої держави, то доцільно в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України передбачити окремий розділ, у якому унормувати порядок досудового розслідування відповідно до міжнародних стандартів.
Purpose. The article emphasizes the need to improve the current legislation to ensure the positive right
of the state to conduct an effective investigation of criminal offenses committed by military personnel against
military personnel in accordance with international standards, taking into account all features, in particular,
the military and post-war conditions. Attention was also drawn to the absence of norms in the current Criminal
Procedure Code of Ukraine that would regulate issues of pre-trial investigation of criminal offenses committed
by military personnel acting extra-territorially as part of international missions (UN, EU or individual states).
Methods. The topicality of the topic is substantiated by statistical indicators of the General Prosecutor's
Office regarding the number of servicemen who were notified of suspicion in 11 months (statistical method).
On the basis of a comparison of the legislation of the EU member states, suggestions are made regarding
organizational and legislative measures to increase the effectiveness of detection and investigation of criminal
offenses (comparative method). The analysis of the practice of the ECtHR provides grounds for awareness
of the problem of crime prevention in the field of military service, and the decisions of the ECtHR against
Ukraine clearly demonstrate the gaps in the organization of investigative (search) actions, the involvement
of judicial experts to conduct expertise, shortcomings in the conduct of expert research, etc. In the preparation
of the article, the educational materials of the Council of Europe course on this issue, which the author took,
were used.
Results. Based on the analysis of the practice of the ECtHR, gaps in the activities of law enforcement
agencies during the investigation of crimes in the field of military service were pointed out. It was established
that in order to ensure the independence and effectiveness of the investigation and prevention, in particular,
of torture and inhumane treatment, special bodies operate in the EU countries. The Council of Europe
recommends that accessible and objective complaint mechanisms (close to victims but independent of their
command) be established in the armed forces. Yes, the French Ministry of Defense has a special unit to which
any person (civilian or military, female or male) who has become a victim or witness of sexual harassment,
sexual violence or gender-based discrimination in the armed forces can contact. There are several formal
complaint mechanisms within the Bulgarian armed forces: the military police and the Ministry of Defense
have hotlines staffed by experts. Informal complaints (for example, about sexual harassment, discrimination,
domestic violence, etc.) by military personnel can be directed to the Association of Women in the Armed Forces
of Bulgaria. The association provides consultations and psychological support, as well as monitors the process
of consideration of an official complaint and the progress of a pre-trial investigation. There is a Center for
Human Rights and Integrity under the Ministry of Defense of Armenia, which aims to improve relations between
the military and society. The center receives complaints and ensures the functioning of the "hot" telephone line.
Conclusions. Taking into account the practice of the ECHR and as a response to the challenges caused
by the increase in the number of military personnel, in order to prevent the commission of criminal offenses
against military personnel, it is advisable to implement the positive experience of the EU countries regarding
the formation of independent bodies that are authorized to receive statements (notifications) about committed
offenses (within the structure of the Ministry of Defense of Ukraine or the creation of military police). Include
in the powers of these bodies the function of monitoring the consideration of official applications, providing
legal, psychological and other assistance. Regarding the responsibility of military personnel acting as part
of an international mission for criminal offenses committed on the territory of the host state, it is advisable
to provide a separate section in the current Criminal Procedure Code of Ukraine, in which the procedure for
pre-trial investigation should be regulated in accordance with international standards.
Ахтирська, Н. М. Особливості позитивного обов’язку держави забезпечити
ефективне досудове розслідування кримінальних правопорушень,
у яких військовий набуває статусу потерпілого
або обвинуваченого / Н. М. Ахтирська // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки : зб. наук. праць / голов. ред. В. М. Стратонов. – Івано-Франківськ : ХДУ, 2023. – Вип. 6. – С. 20-29.
2023-01-01T00:00:00Z