ГЕРМА́ЙЗЕ Осип Юрійович (справж. – Самуїл-Йосиф Георгійович; 23. 07 (04. 08). 1892, Київ – 22. 09. 1958) – iсторик, громадсько-політичний діяч. Проф. (1925). Закін. Ун-т св. Володимира у Києві (1916). Учень М. Довнар-Запольського. Від 1911 – чл. УСДРП, у складі якої проводив активну рев. роботу, зокрема 1914 очолив організац. ком-т із проведення у Києві демонстрації з нагоди століт. роковин від дня народження Т. Шевченка, за що зазнав репресій з боку влади. Від 1916 – у рос. армії, 1917 – делегат 2-го Всеукр. військ. з’їзду, на якому обраний до складу УЦР (вийшов після укладення Брест. миру). 1917–29 викладав заг. та спец. курси iсторiї України, iсторiю рев. рухів і марксизм-ленiнiзм у середніх та вищих навч. закладах Києва, зробив знач. внесок в українізацію освіти. Наук. діяльність розпочав в УНТ, де протягом 1918–21 займав низку наук.-організац. посад. Водночас від 1919 працював у ВУАН, зокрема був секр. Постій. комісії для складання істор.-геогр. словника укр. мови (1919–24), після повернення 1924 М. Грушевського – в академ. інституціях під його кер-вом, очолював Археогр. комісію (1924–29) та Комісію Лівобереж. України, бібліогр. ком-т ж. «Україна». Брав участь у розбудові дослід. установ марксист. напрямку: 1926–29 очолював секцію історії України Н.-д. каф. марксизму при ВУАН. В укр. історіографії 1920-х рр. виявив себе прибічником марксизму, намагався поєднати традиції нац. історіографії з соц.-політ. доктриною К. Маркса. Автор наук. та наук.-популяр. праць з історіографії, історії громад. і рев. рухів, краєзнавства, історії селянства і літ-ри, значна частина яких залишилася неопубл. і була втрачена. 26 липня 1929 заарешт. у справі СВУ. За звинуваченням у створенні контррев. орг-ції «Братство укр. державності» у квітні 1930 засудж. до 5-ти р. ув’язнення із позбавленням прав на 2 р. Покарання відбував у РФ, спочатку в Ярослав. політізоляторі, згодом – на Соловках. Влітку 1934 дострок. звільнений та засланий до м. Саратов (РФ), де займався викладац. діяльністю. 1937 та 1944 отримав за рішенням позасудових органів ще два строки по 10 р., помер на засланні. Реабіліт. 1958 і 1989.

Пр.: Коліївщина в світлі новознайдених матеріалів // Україна. 1924. Кн. 1–2; Шевченківська демонстрація в Києві р. 1919 // Червоний шлях. 1924. Кн. 3; Нелегальні відозви з нагоди Шевченківських роковин. К., 1924; З історії сільського господарства в Лівобережній Україні 17 ст. // Зап. Істор.-філол. відділу ВУАН. 1925. Кн. 6; Рух декабристів і українство // Україна. 1925. Кн. 6; М. П. Драгоманов в українській історіографії // Там само. 1926. Кн. 2–3; передрук.: Філософська і соціологічна думка. 1991. № 9; Революційна українська партія (РУП) // Нариси з історії революційного руху на Україні. Т. 1. К., 1926; Матеріали до історії українського руху за світової війни // Укр. археогр. зб. К., 1926. Т. 1; Україна та Дін у 17 ст. // Зап. Київ. ІНО. 1928. Т. 3; В. Б. Антонович в українській історіографії // Україна. 1928. Кн. 5; Праця Київського Українського наукового товариства та тлі наукового життя Наддніпрянської України // Там само. 1929. Кн. 1; Коденська книга судових актів // Укр. архів. К., 1931. Т. 2.

Літ.: Водотика С. Г., Кондрашов В. Ф. О. Ю. Гермайзе // УІЖ. 1992. № 12; Водотика С. Г., Мазур І. Д. Творча спадщина визначного українознавця: До сторіччя з дня народження О. Гермайзе // КС. 1992. № 6; Марочко В. «Де тепер О. Гермайзе, й що з ним...» // Пам’ять століть. 2005. № 2.

С. Г. Водотика